Ворзель, «Уваровський дім». До Шевченківських днів. 3-15.03.2020 р.


Виставка вишитих робіт Івана Рябчука

3 березня в Центрі культури «Уваровський дім» у Ворзелі відбулася презентація виставки «Вишитий Кобзар».

На виставці представлено 48 вишитих віршів Тараса Шевченка роботи ірпінського майстра Івана Івановича Рябчука. На багатьох вишивках Іван Рябчук додає свою думку, показуючи, що творчість Кобзаря актуальна і нині.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

 

79-річний Іван Рябчук вишиває з 2002 року, відколи вийшов на пенсію. Своїм захопленням вишивкою завдячує мамі. Вона, завідуючи бібліотекою Уманського педінституту ім. Павла Тичини, весь вільний час вишивала ікони, рушники, картини, скатертини, сорочки, тощо. На презентацію своєї виставки пан Іван одягнув одну з маминих вишитих сорочок.

Іван Іванович не бачить свого життя без вишивання. Каже, що вишиває навіть посеред ночі, коли не спиться. Через вишивку передає і свою громадянську позицію.

Народився І. І. Рябчук у 1941 році у Таращанському районі, на Київщині. У 1959 році закінчив Львівське музичне училище, згодом Ніжинський педінститут ім. Гоголя. Впродовж майже 40 років викладав в Уманському педучилищі хорове диригування, грав в оркестрі. З 2009 року разом з дружиною проживає в Ірпені. Нагороджений багатьма відзнаками, серед яких і Благословенна Грамота від митрополита Єпіфанія.  Твори Івана Рябчука експонувалися у багатьох областях України,  Литві, Латвії.

У 2018 році колекція вишитих фрагментів «Кобзаря» Т. Шевченка, яку створив І. Рябчук, була зафіксована у Національному реєстрі рекордів України.

На презентації виступили: культуролог Ніна Михайлишин, стараннями якої виставка «Вишитий Кобзар» експонувалася по всій Київщині; почесний працівник культури України, координатор цього проекту Ольга Успенська, директор Ірпінського краєзнавчого музею Анатолій Зборовський, який активно, впродовж багатьох років пропагує  творчість Івана Рябчука, та ін.

Учні Ворзельської ЗОШ № 5, які часто бувають на подібних заходах в Уваровському домі, під керівництвом заступниці директора школи з виховної роботи Ірини Володимирівни Тищенко підготували програму з віршів Тараса Шевченка.

Івану Івановичу вручили подарунки.

Презентацію провів директор ЦК «Уваровський дім» Олександр Герольдович Соколенко. Він також звернув увагу присутніх, що в «Уваровському домі» експонується і факсимільне видання «Живописної України» Тараса Шевченка. Адже Тарас Шевченко був не тільки великим поетом, але й геніальним художником. Адже саме за талант Тараса до малювання його викупили з неволі найбільш маститі на цей час художники Василь Жуковський та Карл Брюллов, професори Санкт-Петербургської академії мистецтв. А звання академіка він був удостоєний за свої роботи у техніці офорту (різновиду гравюри на металі).

За матеріалами публікацій А. Зборовського, Д. Костури, І. Тищенко, О. Соколенка

Виставка одного експонату «Живописна Україна»

Альбом малюнків Т. Г. Шевченка, виконаних у техніці офорту в 1844 році.

Експонується Альбом факсимільных репродукцій, що був виданий 1993 року редакцією газети «Ділова Україна» та Центральною науковою бібліотекою ім. В. Вернадського АН України.

89252405_1257983791258832_2513640527790866432_o

Ми добре знаємо, що Шевченко був геніальним поетом, визнаним у всьому світі. І це дійсно так. Але інколи на другий план відходить інший його феномен — Шевченка-художника, великого майстра пензля, учня геніального Карла Брюллова. А ще менше ми його знаємо як видатного офортиста, майстра різця. Маловідомий факт, що за життя саме за успіхи в гравіюванні Шевченко був удостоєний звання академіка, а сучасники за це називали його українським Рембрандтом.

«Живописна Україна» — серія малюнків Тараса Григоровича Шевченка, виконаних у техніці офорту в 1844 році.
Задум видання серії офортів, що оспівують красу України виник у Тараса Шевченка в 1843 під час його подорожі Батьківщиною. Митець прагнув оформити свої твори як художнє періодичне видання про історичне минуле, народний побут, звичаї і фольклор, природу й історичні пам’ятники України.
Автор прагнув видавати по 12 естампів щороку. Наприкінці листопада 1844 року вийшов друком перший альбом під назвою «Живописная Украина», куди ввійшло 6 естампів: «У Києві», «Видубицький монастир», «Судна рада», «Старости», «Казка», «Дари в Чигирині». Над цією серією Шевченко продовжував роботу протягом усього 1844 року, власноруч здійснював гравіювання пластин. Виданий альбом доправлявся замовникам за передплатою.
Альбом «Живописная Украина» знайшов схвальні відгуки у тогочасній пресі.
У 1845 році Т. Г. Шевченко запланував продовжити видання і підготувати до друку другий випуск «Живописної України», але через брак грошей мав припинити цю справу.
Загалом, видання «Мальовнича Україна» 1844 року стало визначним явищем в історії української графіки.
Офорти серії зіграли велику роль у подальшому розвитку українського мистецтва, збагаченні Шевченківським генієм пейзажного, побутового та історичного жанрів.
Майстерність автора, новаторське трактування мотивів і образів, поетичне втілення обраних сюжетів, віртуозне володіння пластичними і композиційними засобами графіки зумовили великий суспільний резонанс серії відразу ж після її завершення в 1844 році.
За життя за успіхи в гравіюванні Шевченко був удостоєний звання академіка.
Офорти Шевченка зберігаються в Національному музеї Т. Шевченка в Києві, Національному музеї українського образотворчого мистецтва, Національній бібліотеці НАН Украіни, в музеях Харкова, Одеси та ін. міст України.

 

 

 

Рубрика: Виставки | Оставить комментарий

Ворзель, «Уваровський дім». Лекторій Уваровського дому. 16.02.2020 р.


Изображение | Posted on by | Оставить комментарий

Ворзель, «Уваровський дім». Освітньо-патріотичний захід до Дня Соборності України. 22.01.2020 р.


Освітньо-патріотичний захід до Дня Соборності України

Это слайд-шоу требует JavaScript.

22 січня 2020 року в музеї історії та культури «Уваровський дім» відбувся освітньо-патріотичний захід до Дня Соборності України «Биківня – територія пам’яті» підготовлений та проведений спільно з Національним історико-меморіальним заповідником «Биківнянські могили».

На захід були запрошені учні 9-А та 10 класів Ворзельської ЗОШ №5. Для них було проведено лекцію у рамках лекторію «Забуттю не підлягає». У ході заходу науковий співробітник Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Микола Вікторович Бривко розповів учням про початок та перебіг Великого терору, створення та функціонування спецділянки НКВС у Биківні, про життєві долі жертв політичних репресій.

Рубрика: Патріотично-виховні заходи | Оставить комментарий

Ворзель, «Уваровський дім». Освітньо-патріотичний захід до Дня пам’яті героїв Крут. 28.01.2020 р.


Освітньо-патріотичний захід до Дня пам’яті героїв Крут

Это слайд-шоу требует JavaScript.

28 січня 2020 року на вшанування пам’яті про українських студентів, які загинули в бою під Крутами в 1918 році, у ЦК «Уваровський дім» Науково-освітнім центром патріотичного виховання молоді університету «Україна»  було організовано освітньо-патріотичний захід, на який було запрошено старшокласників ворзельської школи. Протягом зустрічі учні 9-11 класів познайомилися із прибулими представниками науково-педагогічного складу вишу, які, зокрема, у своїх виступах висвітлили цю героїчну сторінку в українській історії. Незабутнім для присутніх видалося й майстерне вокальне виконання авторського громадянсько-поетичного доробку керівника творчої молодіжної студії університету, що стало довершенням заходу. Ворзельська школа та ЦК «Уваровський дім» висловлюють щиру вдячність керівникові Науково-освітнього центру патріотичного виховання молоді університету «Україна» Юрію Леонідовичу Мельничуку за організований захід та багаторічну співпрацю.

Рубрика: Патріотично-виховні заходи | Оставить комментарий

Ворзель, «Уваровський дім». Виставки до Новорічно-Різдвяних свят.


 

6 січня відбулося відкриття одразу двох виставок: відомого українського художника, Засл. худ. України Олександра ОХАПКІНА та виставка автентичних рушників та хусток з колекції поетеси, голови Всеукраїнського громадського об’єднання «Поступ жінок-мироносиць», Засл. прац. культури України Зої РУЖИН.

Координатор проекту — Почесний працівник культури України, володар міжнародної мистецької премії ім. Валентина Михайлюка Ольга УСПЕНСЬКА.

Працює також виставка старовинних дитячих іграшок з коллекції В’ячеслава ПРЕПОДОБНОГО

Не пропустіть цікавих виставок!

 

На виставці Олександра ОХАПКІНА представлені художні роботи в галузі іконопису, а саме в жанрі «хатньої ікони».

Хатня ікона – потужне явище в контексті східних і центральноєвропейських цивілізацій, що в Україні виникло в XIX ст. та було наслідком українського бароко (XVII-XVIII). Хатня ікона за технікою виконання, тяжінням до симетрії в композиції та до деталізації зображень була схожа на народну картину. Народні малярі відхилялися від канонів усталеного сакрального живопису, часто імпровізували, зверталися до змалювання побуту й рідної місцевості, а риси святих відтворювали з рідних та односельців, нерідко «одягаючи» їх в українські вишиванки і тим самим творили нову, ні на що не схожу українську ікону. Народні іконописці використовували переважно яскраві фарби. Вони не розмірковували над символізмом окремих кольорів, а користувалися тими фарбами, які мали. Треба зазначити, що хатні ікони писалися під впливом емоцій, тоді як на професійних іконах лики святих були умиротвореними. Наприклад, для селян Богородиця або Христос ставали майже членами родини, не були недосяжними і караючими. Нерідко ікони писали всією сім’єю: хтось робив контур, хтось розписував, а хтось придумував оздоблення. Завдяки колективному мисленню народним майстрам вдалося створити власну художню мову. Впродовж багатьох століть, народні майстри у своїй творчості відбирали лише найдоцільніше, найхарактерніше. Найвдаліші композиційні й колірні рішення ставали улюбленими, підхоплювалися іншими й перетворювалися на традицію. Національні архетипні образи поєднувалися із канонічними зразками, створюючи самобутні виразні лики святих. Українські майстри зробили значний внесок у прославляння Бога, а українська хатня ікона набула якостей унікального етнокультурного явища.

Неповторні ікони О. Охапкіна виставлялися у церкві Святого Володимира (Париж) та Святого Миколая (Київ), у соборі Святого Юра (Львів) і церквах Кіровограда та Олександрії. Його роботи займають почесні місця у фонді Національної спілки художників України і Державного музею народної архітектури та побуту України, вони є окрасою приватних колекцій Франції, Польщі, Канади, Німеччини, США, Англії тощо.

Найулюбленіший сюжет робіт Олександра Охапкіна – Богородиця з Ісусом на руках. На його іконах Вона оточена буйним різнотрав’ям й квітами (мальвами, жоржинами, чорнобривцями). «Може здатися, що я змальовую квіти лише для краси палітри, та насправді ця символіка підпорядкована духовним переживанням і досвіду нашого народу. Святе Письмо не раз згадує квіти, з ними порівнюється Спаситель. Намагаюсь передати через них не лише красу зовнішню, а й єдність людини і природи, створених Богом. Це фрагмент нашої небесної батьківщини та її віддзеркалення в земній ідеальній Україні, яку кожен плекає у своїх мріях», – коментує художник.

Довідка. Олександр Охапкін народився 28 січня 1962 року в Житомирі.
Закінчив Дніпропетровське художнє училище та факультет живопису Київського державного художнього інституту. Нині мешкає в Олександрії, працює викладачем в Олександрійській дитячій художній школі.

 

 

 

Рубрика: Виставки | Оставить комментарий

Ворзель, «Уваровський дім». Показ документального фільму “ДУМА ПРО ВЧИТЕЛІВ”. 31.10.2019 р.


Зустріч зі знімальною групою та показ фільму про українського поета-шістдесятника Івана КОВАЛЕНКА

31 жовтня в Уваровському домі відбувся показ документального фільму про українського поета-шістдесятника, дисидента, вчителя, політв’язня радянських часів Івана КОВАЛЕНКА.

На зустріч були запрошені учні Ворзельської ЗОШ №5. Учні відвідали музей «Уварівський дім», переглянули документальну стрічку «Дума про вчителів», у якій оповідалося про долю українського поета-шістдесятника, дисидента, педагога Івана Коваленка. По закінченні перегляду старшокласники та учасники військово-патріотичного гуртка «Гайдамаки» зустрілися з творцями кінокартини, а саме: автором сценарію та режисером Богданом Гнатюком і продюсером Володимиром Вітюком. До речі, саме Борис Вітюк, за фахом лікар-хірург з Боярки, став ініціатором створення фільму про видатного поета.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Довідка

Коваленко Іван Юхимович (*13 січня 1919Лецьки — † 18 липня 2001Боярка) — український поет-шістдесятникдисидент, політв’язень радянських часівучитель. До когорти шістдесяників його відносять досить умовно. Поміж іншими шістдесятниками вирізняється тим, що, будучи старшим за більшість з них приблизно на 20 років, вступив у 60-ті роки вже зрілою особистістю з цілком сформованим світоглядом і значним творчим доробком. На відміну від більшості шістдесятників, не йшов на компроміси з владою, принципово не друкувався за часів тоталітаризму, дотримувався класичних форм віршування, хоча й експериментував з поетичними формами верлібру та сонету.

Іван Коваленко народився 13 січня 1919 року в с.Лецьки, що на Переяславщині у сільській родині. Батько — Юхим Гнатович Коваленко — був досить освіченим, мав фельдшерську освіту. На селі був за рільника (агронома)

Вчився добре, але за непокірний характер тричі виключався зі школи. Захоплювався астрономією (школа мала власну обсерваторію), влаштував шкільний театр, дуже багато читав, почав складати вірші.

у 1938 році вступив до Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Роки Другої Світової війни Іван Коваленко з дружиною провели у Чернігові.

Після війни Коваленко був призначений директором єдиної вцілілої чернігівської школи № 4.

У 1947 році з дворічним сином Олесем подружжя Коваленків перебралося до м. Боярки, що під Києвом. У Боярці працювали у школі № 1, де Іван Коваленко викладав астрономію, англійську, французьку та німецькі мови.

У 1955 за неповагу до відкритих партійних зборів Коваленка було звільнено з роботи. Впродовж 5 років його не допускали до педагогічної роботи і лише у 1960 році дозволили вчителювати у вечірній школі робітничої молоді, де він і пропрацював до 1972 року.

У 1972 році Іван Коваленко був заарештований під час репресій, яким було піддано українську творчу інтелігенцію. Коваленкові було інкриміновано виготовлення та розповсюдження літератури самвидаву та розповсюдження його власних віршів, як сказано у вироку, «антирадянського, націоналістичного та наклепницького спрямування». Винним себе Іван Коваленко не визнав та категорично відмовився написати до преси покаянного листа. Карався Коваленко у таборі суворого режиму. Вчив політв’язнів іноземним мовам. Писав вірші, майже всі з яких вилучалися табірною адміністрацією і знищувались. Лише деякі дійшли у листах дружині чи збереглися у феноменальній пам’яті поета.  Звільнений у 1977 році інвалідом 2-ї групи.

Через ув’язнення Івана Коваленка постарждала його сім’я. Дружину Ірину Коваленко звільнили з роботи, сина — блискучого перекладача Олеся Коваленка — відлучили від роботи з іноземцями, зламали йому кар’єру, дозволивши працювати лише у бюро перекладів; доньці Марії не дали по закінченні школи золоту медаль.

Був реабілітований 1991 року. Після 1991 р. в Незалежній Україні друкувався в періодиці, мали місце сюжети по радіо і телебаченню.

1999 року до 80-річчя поета у видавництві «Освіта» вийшло повніше зібрання поезій «Джерело».

У 2006 р. також на кошти О.Рожманової у видавництві «Логос» було видано практично повну збірку творів Івана Коваленка «Перлини». У 2009 — збірку вибраних поезій «Учитель». У 2012   вийшло видання, розраховане на освітян та учнів — «Порив до небес».

Іменем Івана Коваленка названі вулиці в селі Лецьки, де поет народився, в місті Переяслав-Хмельницький, де вчився, та в місті Боярка, де прожив майже пів сторіччя та помер.

Меморіальні дошки встановлено в Переяслав-Хмельницькому на загальноосвітній школі № 1, де Іван Коваленко навчався (закінчив у 1936 р.) та в Боярці на будинку, який поет збудував власними руками.

Іменем Івана Коваленка названо щорічний Всеукраїнський молодіжний мистецький фестиваль (м. Боярка).

У 2017 році на телеекрани України вийшов документальний фільм про Івана Коваленка та його дружину Ірину «Дума про вчителів» (режисер та сценарист фільму — Богдан Гнатюк).

Рубрика: Зустрічі з видатними людьми, Патріотично-виховні заходи | Оставить комментарий

Ворзель, «Уваровський дім». День визволення Ворзеля. 2-3.11.2019 р.


VII фестиваль реконструкторів «День визволення Ворзеля»

Вже традиційно у  Ворзелі проходить Фестиваль реконструкторів військових подій часів Другої світової війни, цьогоріч вже сьомий.

Ворзель – невеличке курортне містечко поблизу Києва, що під час Другої світової війни відзначилося створенням власного руху опору, визначною особливістю якого був віковий склад бійців підпілля – це були 13–15-річні підлітки. Указу з «верху» не було, антифашистську групу створили, завдячуючи своїм патріотичним почуттям.

Саме підлітки-підпільники, створивши під носом у німців озброєну групу з 12 осіб, вночі з 6 на 7 листопада 1943 року за участі ще 10 дорослих розгромили окупаційний гарнізон у кількості 200 власівців і таким чином самостійно визволили рідне селище. В ранці радянські війська увійшли до Ворзеля без бою – гітлерівців там уже не було. Як зазначається у звіті командира частини, яка цього ж дня увійшла до Ворзеля, підлітки-підпільники, розбивши власівців, врятували від повного знищення також і прилеглі села Михайлівку-Рубежівку, Козинці, Діброва. Це винятковий приклад героїзму українського народу. Підпільну боротьбу з фашистами ініціював сам народ, прості люди, а не компартійні лідери, на рахунок яких в подальшому була переписана історична правда.

Цього року на фестиваль до Ворзеля прибули близько 70 реконструкторів з Києва та області, Одеси, Житомира, Миколаївської, Херсонської областей.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Використано фото: «Бучанські новини», «Зоря Приірпіння», В. Коротя, Д. Костура, А. Тгагапсов, В. Олексюк, О. Соколенко.

Організаторами дійства виступили Ворзельська селищна рада, Бучанська об’єднана територіальна громада за особистого сприяння Василя Олексюка, відділ культури, національностей та релігій Ірпінської міської ради; музей історії та культури «Уваровський дім»; ГО «Бучанська спілка ветеранів війни – учасників бойових дій АТО та їх сімей»; ВІГ «Морська піхота Дніпровської військової флотилії» (Київ). Дуже приємно було також бачити хлопчиків і дівчаток у стилізованому одязі 1940-х років — членів військово-патріотичного клубу «Гайдамаки» Ворзельської ЗОШ І-ІІІ ст. №5.

Програма фестивалю була розрахована на два дні. 2 листопада, що мав назву «Ворзель у гітлерівській окупації» відбулися екскурсія музеєм ворзельського підпілля (у музеї “Уваровський дім”) та реконструкція бою, в якому 6 листопада 1943 року члени бойової групи ворзельського підпілля вибили гітлерівців з бараку. Дійство відбувалося практично на тому самому місці. Сприяло перенесенню в ту епоху і надвечір’я, адже бій у 1943 році відбувався вночі. Усі, хто прийшли на фестиваль наче перенеслися в часи Другої світової війни. Цього ж дня увечері в Уваровському домі відбувся показ військової хроніки на старовинному проекторі. Зала була заповнена глядачами – реконструкторами у військовій формі. Було повне выдчуття перенесення в епоху 1940-х років.

3 листопада, що мав назву «Визволення Ворзеля від гітлерівців» відбулася масштабна реконструкція бою за визволення Ворзеля (понад 70 учасників, військова техніка) та салютування біля монументів загиблим героям у Ворзелі та Кичеєво. У той час, поки реконструктори проводили загальне шикування на майданчику, перед присутніми виступив народний аматорський хор ветеранів війни та праці «Пам’ять» (худ. кер. Вадим Зеленюк, акк. Сергій Дзюба, ведуча програми засл. працівник культури України Ольга Файнікова) з добіркою пісень часів війни. На майданчику також були встановлені патефон, з якого лунали грамзаписи 1940-х років та справжнісінький старовинний самовар, з якого всі, хто побажали, могли випити чаю «з димком». Усі ці інсталяції були організовані музеєм історії та культури «Уваровський дім» за допомоги учнів ворзельської ЗОШ №5.

Військові у формах радянських та гітлерівських солдатів – це реконструктори з різних військово-історичних клубів та груп, які займаються дослідженнями військових подій та армійських формувань. Їхня форма та озброєння повністю відтворює оригінальні. І хоча бій не був справжнім, глядачів вразило побачене – стрілянина з стрілецької зброї, вибухи гранат, «вбиті» і «поранені», яким медсестри надавали допомогу. Усі присутні відчули, якої жахливою насправді є війна. Як пише газета «Бучанські новини» від 5 листопада 2019 року «Ця реконструкція бою за визволення – не просто гра акторів для розваги глядачів, це розуміння, якою важкою ціною давалася перемога у війні, це шана до загиблих, яка залишиться не лише у пам’яті ветеранів бойових дій, а й у молодого покоління». Війна – це жахіття, і це повинен зрозуміти кожен.

Серед реконструкторів чимало тих, які пройшли сучасну війну в зоні АТО. Вони не випадково беруть участь у реконструкції бойових подій Другої світової. Учасник операції об’єднаних сил, член пошукового загону ім. Отамана Орлика та член військово-історичної групи «Морська піхота Дніпровської флотилії» Володимир Коротя, до речі, активний ініціатор та організатор фестивалю протягом багатьох років, в інтерв’ю «Бучанським новинам» наголошує: «Висвітлюючи події визволення Київщини, ми таким чином віддаємо шану простому солдату. Дуже важливо знати своє минуле, цікаво й пізнавально побачити події тогочасних років. Тому взяти шматок історії, відтворити, показати, яким він був насправді – крок до пізнання себе та свого народу. Також це популяризація ре конструкторського та пошукового руху. Як історик-пошуківець можу сказати, що такі відтворення дуже важливі. Зокрема тим, що такі організації як наша використовують всі можливості аби розшукати та ідентифікувати зниклих безвісти солдатів. Та згодом, знайшовши родичів, перепоховати їх».

На завершення фестивалю відбулося урочисте шикування біля монументу загиблим героям. Для урочистого солдатського салютування по обидва боки від монументу вишикувалися реконструктори у одностроях радянської і гітлерівської армій. Честь покласти квіти до монумента була надана представникам обох сторін. Насамкінець учасники реконструкції відсалютували солдатам, які загинули на фронтах Другої світової війни.

Командир реконструкторів від радянської сторони Володимир Коротя та командир від німецької сторони Владислав Кудрицький ще раз наголосили на важливості проведення подібних реконструкцій. І вони знають, що говорять. Адже два з половиною роки в одному окопі несли службу в зоні АТО. На «своїй шкірі» пересвідчилися, наскільки війна є страшною і жорстокою. Тепер вони щороку зустрічаються на фестивалях реконструкторів, намагаються донести до кожного правду війни.

Після урочистого шикування присутні відпочивали на майданчику ЦК «Уваровський дім»: лунала музика часів війни, виступав вокально-інструментальний дует реконструкторів, можна було послухати старовинний патефон та випити чаю зі старовинного самовара. Ворзельська селищна рада пригостила усіх солдатською кашею, яку приготував Євген Ельпітіфоров — відомий місцевим мешканцям як телеведучий Кот Ельпітіфор.

Усі присутні на фестивалі, усі хто туди особисто прийшов, висловлювали велику подяку організаторам за те, що висвітлюють сторінки Другої світової, доносять до молодого покоління правду про неї.

Довідка про діяльність Ворзельського підпілля та визволення Ворзеля.

Підпільна антифашистська група почала діяти у Ворзелі з перших днів окупації (22 серпня 1941 р.). Її організаторами були ворзельські школярі, котрим тоді було по 14–16 років. Лише через півроку активної диверсійної діяльності до юних ворзельських патріотів було прикріплено відповідальних з підпільного райкому.

З часом кількість членів підпілля зросла до 30 осіб, причому більшість з них становили підлітки та юнацтво 15–18 років. Ідейним організатором та керівником усієї диверсійної та конспіративної роботи підпілля був Віктор Нацевич, якому у 1941 році було всього 14 років. Його накази виконували усі члени групи, навіть ті, котрим було вже за 50.

За час діяльності ворзельскі підпільники доправили у партизанські загони 60 осіб, 4 станкових кулемети, 8 автоматів, кілька десятків гвинтівок та пістолетів, велику кількість набоїв та гранат; підірвали 3 залізничних мости та 4 ешелони; загітували перехід до партизанів 11 поліцаїв разом з начальником поліції м. Ірпеня Литвином; вбили понад 200 фашистів; виконали багато диверсій – обриви зв’язку на залізниці, розклеювання листівок, саботаж серед населення та ін.

6 листопада 1943 року вищеназвані населені пункти були без бою зайняті радянськими військами. Таким чином, ворзельські підпільники-підлітки врятували населення Ворзеля, Кичеєво, Михайлівки-Рубежівки, Козинців та Діброви-Ленінської від повного знищення.

Одразу після визволення селища члени підпільної організації Мороз Ю.І. та Терехов В.Ю. пішли до лав діючої армії і полягли у боях з фашистами, а багато інших членів ворзельського підпілля, які були молодші за віком, стали бійцями ворзельського загону винищувального батальйону громадського порядку Києво-Святошинського РВ МВС (ком. В. Нацевич). Вони знешкодили 40 зрадників, дезертирів та фашистських диверсантів.

У 1945 році ворзельських підпільників було нагороджено:
— медаллю «За відвагу» – Білостоцька Н.О. (посмертно), Горак В.В., Горійчук О.В. (посмертно), Гурко О.С. (посмертно), Копачевський Е.І., Ситник І.С. (посмертно);
— медаллю «За бойові заслуги» – Анохіна М.І., Зубко О.С., Левандовський І.І., Махова М.О., Мороз Ю.І., Находов Ф.В., Терехов Ю.Ю. (посмертно), Терехов В.Ю.

 

Рубрика: Патріотично-виховні заходи, Святкові заходи, Статті | Оставить комментарий