Ворзель, «Уваровський дім». До Дня партизанської слави. 20, 22.09.2020 р.

День партизанської слави – державне свято України, яке відзначається щорічно 22 вересня. Свято встановлено в Україні щоб згадувати українських військових, які героїчно боролися з окупантами під час Другої світової війни «…на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років, увічнення їх пам’яті…» згідно з Указом Президента України «Про День партизанської слави» від 30 жовтня 2001 року № 1020/2001.

День партизанської слави відзначається як данина всенародної поваги до тих, хто в суворий воєнний час боровся з фашистами в глибокому тилу ворога.

6,2 тис. партизанських загонів і підпільних груп, які налічували близько мільйона людей, завдавали відчутних ударів гітлерівським військам на окупованій території, сприяючи просуванню частин і з’єднань радянської армії на захід. Вони наносили дуже болючі удари військам ворога.

За мужність і героїзм, проявлені в боротьбі з ворогом, 200 тис. партизанів і підпільників нагороджені орденами та медалями, 223 з них отримали звання Героя Радянського Союзу.

З дня заснування свята 2001 року в День партизанської слави в Україні проходять багато різних пам’ятних заходів, на яких віддають шану тим, хто загинув у боротьбі з окупантами. Не залишається осторонь і музейї історії та культури «Уваровський дім», де такі заходи вже стали традиційними з 2009 року.

У роки окупації гітлерівцями (1941-1943) Ворзель відзначився тим, що тут була створена антифашистська група, члени якої не тільки багато шкодили окупантам, а й самі у бою визволили своє рідне селище.

Самобутньою особливістю ворзельського руху опору був віковий склад організаторів підпілля – це були 13–15-річні підлітки, учні ворзельської школи. Усі операції, диверсії, підриви залізничних колій тощо виконували саме вони.

Через рік після початку діяльності (23 серпня 1941 р.) до ворзельських підпільників призначили керівників з підпільного райкому, які стали відповідальними за підпільну групу. Фактичним командиром залишався 14-річний підліток Віктор Нацевич, ініціатор створення групи. Він очолював бойову групу підпільної організації. Ворзельські підпільники брали участь у підриві залізничних мостів у Бородянці, Ірпені й Кичєєвому. На їхньому рахунку – вибухи ешелонів на станціях Київ-товарний та Київ-Петрівка. Вони загітували 11 поліцаїв з Ірпеня, і ті разом з начальником поліції перейшли до партизанів. Разом з гостомельськими підпільниками влаштували страту тамтешнього начальника поліції, який відзначався особливою жорстокістю. Загалом члени ворзельскої підпільної організації доставили у партизанські загони понад 60 осіб, велику кількість захопленої у фашистів зброї.

За місяць до приходу радянських військ шестеро старших членів підпілля були викриті німцями. На їхню долю випали нелюдські муки – Івана Ситника, Петра Трегубова, Марію Василівну та її дочку Ніну Білостоцьких біло по-звірячому закатовано й страчено, а про долю Олександра Горійчука та Олени Гурко, яких схопили есесівці і відправили у гестапо, досі нічого не відомо.

6 листопада 1943 року, палаючи помстою, під командою Віктора Нацевича двадцятеро підпільників, половина з яких були підлітки, вночі знищили загін власівців у кількості 200 вояків, які були розквартировані у Ворзелі, і таким чином самостійно визволили рідне селище. Цього ж ранку радянські війська увійшли до Ворзеля без бою – гітлерівців там уже не було. Як зазначається у звіті командира частини (архівний документ), діти-підпільники, розбивши власівців, врятували також і прилеглі села Михайлівку-Рубежівку, Козинці, Діброва, які власівці повинні були спалити дотла разом із мешканцями. Це винятковий приклад героїзму нашого народу. Підпільну боротьбу з фашистами у Ворзелі ініціював сам народ, прості люди, а компартійні лідери, призначені пізніше, вже тільки поліпшували їхню діяльність, сприяли їй організаційно.

У радянський час діяльність Ворзельської підпільної організації широко не висвітлювалася. Лише останніми роками завдяки науково-дослідницькій роботі музею вдалося повністю висвітлити її діяльність. Написана книжка (авт. Соколенко О. Г., Мельничук Ю. Л.), створено документальні фільми “Ми тремтіли за цю землю” та “Останній герой” (реж. Світлана Соколенко), знято телепередачі («Інтер», «1+1», «Гамма» та ін.).

Опубліковано у Видання, Виставки, Екскурсії. Додати до закладок постійне посилання.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s