Федір Артемійович Терещенко
8 лютого виповнилося 190 років від дня народження Федора Артемійовича Терещенка, батька графині Н.Ф. Уварової – видатного підприємця, благодійника, мецената, колекціонера, почесного громадянина міста Києва. На жаль, ця дата пройшла непомітною для загалу, хоча заслуги Ф.А. Терещенка для України можна вважати неоціненними. Багато можна було б сказати добрих слів про цю людину, але у цій статті зупинимося, зокрема, на його благочинній діяльності.
Федір Артемійович Терещенко народився у Глухові 8 лютого 1832 року в сім’ї Артемія Яковича Терещенка, сина чернігівського реєстрового козака, та Єфросинії Григорівни Стеслявської. Він мав братів – старшого Ніколу та молодшого Семена, а також сестру Марію. Його хрестили у Миколаївській церкві м. Глухова, а хрещеними батьками були мешканці Глухова купець 3-ї гільдії Федір Павлович Римарев і міщанка Євдокія Пилипівна Резнікова.
Федір Артемійович з малих років почав допомагати батькові в його комерції. Часу на навчання майже не було, тому Федір закінчив лише Глухівське училище. Щоб отримати університетську освіту навчався приватним чином, а іспити здавав екстерном.
З юності в Глухові Федір Артемійович Терещенко неодноразово займав високі громадські посади — мирового судді, бургомістра міського магістрату, займався справами благодійних фондів, заснованих сім’єю Терещенків у Глухові, а в 1869 p. протягом шести місяців заміщав свого брата Ніколу Артемійовича на посаді міського голови. На кошти родини Терещенків у Глухові було збудованео ремісниче училище, жіночу і чоловічу гімназії, вчительський інститут, банк, безкоштовну лікарню святої Ефросинії, притулок для сиріт, відновлено Трьох-Анастасіївську церкву. Федір Артемійович 1891 року викупив в Глухові будинок, у якому заснував трикласне училище, де готували спеціалістів для цукрової промисловості. Він був опікуном закладів, заснованих у Глухові їхньою родиною, попечителем Глухівської міської лікарні, почесним мировим суддею Глухівського повіту (з 1868), а згодом внесений у І частину родовідної книги дворян Волинської губернії (1871).
Можна сказати, що Федір Артемійович, як молодший брат, знаходився у «тіні» свого видатного старшого брата Ніколи Артемійовича, відомого не тільки, як великого підприємця-заводчика, а й своєю великою благодійною і меценатською діяльністю. Саме за ці заслуги на ознаку 80-річного ювілею Ніколи Артемійовича на його честь була названа 1900 року вулиця Терещенківська у Києві. На цій же вулиці жив і Федір Артемійович, заслуги якого були не меншими. Він завжди намагався бути наслідувати свого старшого брата, якого дуже поважав і навіть в листах до Ніколи Артемійовича звертався до нього «на Ви».
На початку 1870 років, бажаючи розширити свою комерційну діяльність, брати Терещенки переїхали до Москви. Тут Федір Артемович був обраний почесним членом Московської ради дитячих притулків (вересень 1873), членом Московського благодійного товариства (серпень 1874), церковним старостою Тетянівської церкви при московському університеті, продовжив займатися широкою благодійницькою діяльністю, входив до складу рад, очолював московські благодійні комітети.
Наприкінці 1874 року Федір Артемійович переїздить до Києва – слідом за Ніколою Артемійовичем. І відразу ж брати стають почесними членами Товариства “земельних” колоній та ремісничих притулків, а також товариства денних дитячих притулків, Товариства опіки над пораненими і хворими солдатами і багатьох інших комітетів. Федір Артемійович одразу був обраний гласним міської думи.
Неможливо переоцінити для Києва благодійні справи Ф. А. Терещенка. Як і всі інші члени сім’ї, значну частину своїх доходів Федір Артемійович віддавав на благодійні цілі. Ці суми досягали величезних розмірів.
На Подолі, на вул. Нижній вал, 49, він відкрив цілий комплекс безкоштовних благодійних закладів. До нього входили безкоштовний 3-поверховий нічліжний будинок для бездомних на 500 ліжок (1882), їдальня дешевих обідів, притулок для бідних вдів та літніх жінок (1888) та безкоштовний пологовий притулок для бідних жінок (1891). За 20 років роботи нічліжного будинку в ньому переночували 3 млн 358 тыс. 242 жебраки, а за 25 років існування пологового притулку у ньому отримали медичну допомогу 11 259 жінок і народилося 11 350 дітей. На всі ці благодійні заклади Федір Артемійович витратив 120 тис. рублів на будівництво будівель і 225 тис. на недоторканний капітал, відсотки з якого (близько 8773 руб.) йшли на утримання притулків та будинки для бідних сімей. З іншого боку, сам Федір Артемійович, а потім і його спадкоємці давали по 3 – 4 тис. крб. на рік для покриття поточних витрат.
У наступні роки Ф. А. Терещенко відкрив у Києві ще цілу низку благодійних закладів, зокрема прообраз сучасних дитячих садків – денні притулки для дітей робітників, а також відділення безкоштовної лікарні Червоного Хреста, займався справами 2-ї київської гімназії, щорічно, як благодійник, вносив до гімназії 1 тис. крб. 1886 року збудував у цій гімназії домову церкву св. Олександра Невського. За відгуками сучасників, у художньому відношенні вона визнавалася найкращою в Києві. 1889 року за таку діяльність гімназії Терещенко був нагороджений орденом Анни І ступеня. За його кошти ще були побудовані кам’яні церкви — Введенська на розі вулиць Ярославської і Почаївської та Іорданська — на Кирилівській вулиці. Також меценат входив до ініціативної групи з будівництва міського музею, який тоді називався Київський художньо-промисловий та науковий музей імператора Миколи Олександровича, та виділив на ці цілі 25 тис. руб.
Довгий час Ф. А. Терещенко був гласним міської думи, де працював у комісіях з питань малозабезпечених, знедолених та тих, що зійшли з праведного шляху. Йому пропонували балотуватися на посаду київського міського голови, але він відмовився через велику зайнятість благодійними справами.
Федір Артемійович разом зі своїм братом Ніколою Артемійовичем був серед тих, на чиї пожертви біля села Михайлівка-Рубежівка під Києвом було засновано Рубежівську колонію для перевиховання малолітніх злочинців (26.08.1876). Неблагополучних дітей тут мали привчати до сільськогосподарських робіт, щоб у подальшому вони могли забезпечити своє існування чесною працею. Першим директором колонії став О. Д. Ушинський, брат відомого педагога К. Д. Ушинського, а почесним піклувальником – Ф. А. Терещенко. Крім значних грошових внесків він виділив кошти на придбання будівельного лісу та худоби, пожертвував зі своїх власних маєтків породистих корів для організації молочної ферми, 500 пудів борошна, виписав із Москви пожежну машину, закупив сільськогосподарський інвентар. Згодом колонію поблизу Михайлівки-Рубежівки продали, а на виручені кошти та додаткові пожертвування Ф. А. Терещенка перенесли ближче до Києва, на 9-у версту Житомирського шосе (нині це територія житлового масиву в районі колишнього верстатозаводу).
Неоціненними для нас є заслуги Ф. А. Терещенка в колекціонуванні творів мистецтва. Федір Артемійович захоплювався колекціонуванням майже 25 років, був знайомим з багатьма художниками, відвідував їхні майстерні, листувався з ними. У нього часто гостювали І. Ю. Рєпін, І. І. Шишкін, І. М. Крамськой. Першим із київських колекціонерів він відкрив своє домашнє зібрання картин (вул. Терещенківська, 9) для загального огляду. «Зібрання картин відкрите для огляду публіки з 21 лютого по 1 квітня по суботах з 1 до 4:00. Олексіївська, вхід з двору» – таке оголошення Федір Артемійович дав у київських газетах у лютому 1887 року. Зауважимо, що в окремі дні виставку відвідували до 1 тис. глядачів. У колекції Ф. А. Терещенка –роботи Айвазовського, Васнецова, Верещагіна, Ге, Дубовського, Клевера, Клодта, Крамського, Куїнджі, Левітана, Маковського, Перова, Поленова, Рєпіна, Савицького, Саврасова, Сведомського, Трутовського, Шишкіна, Ярошенка та ін. Нині у будинку-палаці, який він побудував спеціально для своєї колекції живопису (за проектом архітекторів В. Ніколаєва та О. Гуна), знаходиться Національний музей «Київська картинна галерея». Його експозиція створена, зокрема, і на базі приватної колекції Ф. А. Терещенка.
Перша дружина Федора Артемійовича – Марія Павлівна Подланьова – також займалась благодійною справою, входила до складу комітетів при Московських 1-му і 2-му пологових притулках. Вдруге він був одружений на Надії Володимирівні Хлоповій, дочці ревізора губернського акцизного правління В. В. Хлопова.
Надія Володимирівна Терещенко (Хлопова) походила зі старовинного дворянського роду Хлопових, який відомий тим, що в 1616 цар Михайло Федорович назвав Марію Іванівну Хлопову своєю нареченою. Проте його дружиною вона так і не стала – через інтриги родичів царя Салтикових. Розлучивши Марію з батьками, яких вислали на воєводство до Вологди, її оголосили невиліковно хворою (тобто не гідною бути дружиною царя) і відправили на заслання в Тобольськ, де вона й провела решту життя.
Надія Володимирівна в усьому допомагала своєму чоловікові, була гарною дружиною. У них народилися діти: Надія (1887) – заміжня за дипломатом В. В. Муравйовим-Апостолом-Короб’їним; Федір (1888) – меценат, громадський діяч, авіаконструктор і Наталія (1890) – згодом графиня Уварова, заміжня за повітовим предводителем дворянства С. С. Уваровим.
з донькою Надією
Помер Федір Артемійович Терещенко 15 червня 1894 року у віці всього лише 62 років.
За своє коротке життя, спрямоване на допомогу своєму народу, він був удостоєний багатьох нагород.
Його діяльність у цукровому виробництві була відзначена срібною медаллю «за правильну організацію праці та гарний технічний стан» на цукрових заводах і золотою – «за раціональну постановку цукрового господарства». На Паризькій промисловій виставці 1878 року срібною медаллю відзначено спирт з винокурні Ф. А. Терещенка. На Всесвітній виставці в Парижі 1900 року брати Ф. А. і Н. А. Терещенки отримали найвищі нагороди за цукор, спирт і борошно власного виробництва.
Федір Артемійович Терещенко – Почесний громадянин м. Києва (1892), кавалер багатьох вітчизняних та іноземних орденів: Св. Станіслава ІІІ ст., Св. Володимира ІІІ ст., Св. Станіслава І ст., князя Данила Чорногорського ІІ ст. та французьського ордену Почесного легіону. Дійсний статський радник. Почесний попечитель ІІ Київської гімназії.
Усього цього Федір Артемійович Терещенко удостоївся за щедру та безкорисливу благодійну діяльність. Давайте будемо вдячні йому за це!
О.Г. Соколенко
Ворзельський музей історії та культури «Уваровський дім» 