Ворзель, «Уваровський дім». Відкриття Різдвяного вертепу у Ворзелі. 24.12.2021 р. поч. 13.00


Шановні друзі!

Запрошуємо усіх на відкриття Різдвяного Вертепу!

Ця традиція йде ще з 2010 року, коли уперше в нашому регіоні вертеп було встановлено для широкого загалу – за ініціативою нашого музею і за підтримка селищної ради і християнського духовенства Ворзеля.

Тоді це було зовсім нове і незвичне явище. Сьогодні вертепи встановлюють майже в кожному населеному пункті, гарні, з красивими і дорогими фігурами. Ворзельський вертеп залишається незмінним: зроблений із грубих дощок, із запахом справжнього сіна, він максимально відтворює атмосферу того часу, коли у простих овечих яслах народився Спаситель людства – Ісус Христос!

З ІСТОРІЇ ВЕРТЕПУ

Старовинне значення слова «вертеп» – трущоба, бідне, скромне, убоге житло, а також печера.

З часом це слово стало означати одночасно і ясла, і печеру, і скриньку для народних лялькових вистав, і сам текст лялькової вистави, і вид театру, і жанр.

В давнину вертепом здебільшого почали називати театр ляльок, у якому розігрувалися вистави євангельського змісту.

Традиція показу цих видовищ до Різдва, за переказом, постала 1223 року, коли яселка вперше були влаштовані в Італії Франциском Асизьким. Він розсадив в печері людей і тварин, створивши живу картину Різдва для віруючих. З цього моменту традиція створення різдвяних сценок стала щорічною.

Згодом фігурки меншого масштабу стали вирізатися з дерева, з них складалися майстерно виконані композиції. Особливо популярні вони були в XVII – на початку XIX століття.

Спочатку вертепи виставлялися тільки в церквах, але з часом їх наповнення ставало все більшим, детально показувало життя італійського селянина, і, в підсумку, вертепи були винесені на вулицю і стали демонструватися за межами храмів.

З Італії звичай влаштовувати подібні статичні театрики у храмах поширився й у інших країнах Європи.

До нас вертеп прийшов з Польщі, а потім поширився і на Росію.

Перший відомий в Україні вертеп має церковнослов’янський напис «Року Христового 1591 збудований».

З часом вертеп вийшов з церкви на вулицю, аби більша кількість людей змогли його побачити.

ВЕРТЕП В УКРАЇНІ

В нашій країні це явище стало цілковито самобутнім, національним. Крім статичних вертепів біля церкви, набули поширення пересувні народні лялькові театри – вертепи.

Мандрівні дяки та студенти-бурсаки, мандруючи по Україні в 17-18 століттях, заробляли гроші приватним навчанням, розповсюдженням рукописної літератури. Вони також влаштовували театральні вистави і ходили з ляльковим вертепом.

Вертеп являв собою поєднання релігійної християнської різдвяної драми й світської гри, елементів усної народно-поетичної творчості.

Вистави Вертепу відбувалися в спеціальній скриньці, яка зовнішнім виглядом була схожа на макет двоповерхового будиночка, на своєрідну двоярусну сцену.

Починалося дійство на верхній сцені біблійними сюжетами, потім переходило на нижню сцену, де розігрувалися комічні народнопобутові сцени з реального життя. Вистави показували не в церкві, а на ярмарках, міських площах, по хатах селян і міщан.

Ляльки першої частини групуються навколо різдвяної дії, розгортаючи євангельську звістку про народження Ісуса Христа, про поклоніння йому пастухів і царів-волхвів, про Іродів наказ вирізати віфлеємських немовлят, за що смерть стинала йому косою голову. Дійство мало український колорит: пастухи були в сіряках, із сопілками, по-народному віталися тощо. Несамовитий Ірод-цар, постійно оточений воїнами, – “прелюбезный друг” самого чорта, який, однак, з радістю тягнув безголове тіло царя до пекла, а хор повчав: “А от так несуть розкошників сего світа”.

Ляльки світської, побутової частини мають національне забарвлення. Тут виступали інші персонажі: дід і баба, солдат москаль і красуня, циган з циганкою, угорець з угоркою, шляхтич з полькою та слугою, шинкар-єврей з жінкою, шинкарка, уніатський піп, селянин Клим з козою, дяк-бакаляр та його учень, а наприкінці – жебрак Савочка. Різноманітний склад цих персонажів по-своєму відтворював структуру тогочасного українського суспільства, його звичаї, симпатії та антипатії.

В цій частині діяв також запорожець (він навіть розміром більший від інших ляльок) – героїчна постать, сповнена почуття своєї соціальної сили і людської гідності, що перемагає всіх ворогів. У своєму монолозі він розгортав цілу історію народно-козацького визвольного руху, боротьби українців проти різних загарбників і гнобителів. Рядки з цього монологу виписано під численними картинами козака Мамая.

Персонажі інтермедій змагалися в дотепах, співали, танцювали тощо, кожен діяв згідно зі своїми соціальними, становими, національними, віковими ознаками та інтересами. Це створювало повчальне і веселе динамічне видовище.

Основна маса персонажів розмовляла українською мовою, солдат – переважно російською, мова цигана була пересипана “циганськими” словами.

В Україні був відомий ще так званий живий Вертеп, в якому ролі дійових осіб виконували не ляльки, а люди. Саме його під час Різдвяних Свят можна зустріти на вулицях Львова.

Оприлюднено в Uncategorized | Залишити коментар

Ворзель, «Уваровський дім». До початку Новорічно-Різдвяних свят. Концерт квартету саксофоністів Національної філармонії18.12.2021 р.


Шановні друзі!

Запрошуємо на концерт в Уваровському домі!

Концерт відбудеться 18 грудня о 16.00 напередодні свята Дня святого Миколая, яке відкриває новорічно-різдвяні свята. Тож концерт квартету саксофоністів Національної філармонії України забезбечить нам гарний святковий настрій на усі свята!

Бронювання квитків та довідки: (044) 278-16-97 та (044)270-59-04.

Квитки онлайн: philarmonia.com.ua.

УВАГА! З огляду на існуючу вірусну ситуацію захід проводиться з дотриманням усіх протиковідних норм і обмежень. Кількість місць обмежена. Усі глядачі ОБОВ’ЯЗКОВО повинні пред’явити або сертифікат щеплення проти COVID-19, або ПЛР-тест чинний 74 год., або довідку про перенесене захворювання на COVID-19. Без цих документів глядачі на концерт не допускаютья, а гроші за заздалегідь придбані квитки не повертаються. Надіємося на ваше розуміння і дотримання усіх вимог.

Оприлюднено в Uncategorized | Залишити коментар

Ворзель, «Уваровський дім». До Дня медичного працівника. 20.06.2021 р.


Ворзель і медицина

20 червня в Україні, згідно з Указом Президента від 3 червня 1994 року, в третю неділю червня відзначають День медика. У СРСР свято щорічно відзначалося від 1 жовтня 1980 року.Цей день – професійне свято усіх, хто пов’язав своє життя з медициною. А це не лише лікарі, а й фельдшери, медсестри, санітари. Зазначимо, що медики ще двічі на рік мають привід для святкування – 12 травня, у День медичної сестри, та в перший понеділок жовтня – у Міжнародний день лікаря. Цю професію обирають за покликом душі, тільки людина з великим серцем здатна присвятити своє життя медицині, віддати всі свої знання та всі свої сили благородній справі – збереженню здоров’я та спасінню життя інших. Медики – найцінніші люди, яким довіряємо своє здоров’я. Тож сьогодні разом з усією країною ми вітаємо вас, наші дорогі медичні працівники!

Медична галузь для Ворзеля – знакова та особливо важлива. Уся історія нашого курортного селища неподалік столиці наче пронизана медициною. Адже в усіх 29 оздоровницях всесоюзного курорту працювали медики, причому найвищої кваліфікації. Вони обслуговували пацієнтів з усього СРСР. Навіть на гербі Ворзеля, у його центральній частині зображена загальновідома медична емблема – чаша і змія, що її обвиває.З історії Ворзеля відомо, що з кінця 1920-х рр. тут діяла приватна водолікарня лікаря Ердрайха, яка і вважається першим медичним закладом селища. Її напівзруйновану будівлю з башточкою ще можна побачити на території колишнього санаторію «Зірка».

Проте, глибше занурившись в історію селища, бачимо, що одним з перших медиків Ворзеля, ще до лікаря Ердрайха, можна вважати графиню Наталію Федорівну Уварову, яка придбала тут дачу у 1912-13 рр. Донька відомого київського цукропромисловця та мецената Ф. А. Терещенка, вона відома своєю великою благодійністю, насамперед у галузі медицини.Незважаючи на свій статус і багатство, Наталія Федорівна отримала досить скромну освіту – стала медсестрою-акушеркою, хоча могла б, як більшість доньок багатих людей, проводити життя у лінощах і розкоші. Перебуваючи на своїй дачі у Ворзелі, Н. Ф. Уварова неодноразово приймала пологи. Бідні жінки з навколишніх сіл часто зверталися до неї за допомогою і вона нікому не відмовляла, приймала пологи прямо в своєму будинку, нинішньому Уваровському домі. За її благодійну допомогу ворзеляни ще довго згадували графиню добрими словами. Тому її дачу, нинішній Уваровський дім, можна по праву вважати прообразом медичних закладів Ворзеля пізніших років.

Н. Ф. Уварова відома у Києві як велика благодійниця. У 1912 році за свої кошти відкрила безкоштовний приватний пологовий притулок для бідних жінок по вул. Виноградній, 18 (нині вул. Академіка Богомольця, будинок не зберігся), де і сама допомагала як проста акушерка. Було їй тоді всього 22 (!) роки. В тодішньому Києві існували 5 безкоштовних пологових притулків, з яких два утримували члени родини Терещенків. Це була велика допомога для бідних, яким в ті часи доводилося народжувати дітей у будь-яких місцях, в антисанітарних умовах.Надання лікарської і акушерської допомоги, утримання хворих було організовано в її притулку на найвищому медичному і гігієнічному рівні і було цілком безкоштовним (!). Завідувачем притулку був видатний медик Григорій Федорович Писемський (1862–1937), в майбутньому завідувач кафедри акушерства і гінекології Київського медичного інституту (1920–1930) і науковий керівник НДІ охорони материнства і дитинства (1930–1934).

Притулок Н. Ф. Уварової складався з 11 кімнат і окремо розташованих кухні та пральні. Крім породіль, проводився також прийом амбулаторних хворих.Із звіту про діяльність притулку: число штатних ліжок – 5; за рік надійшло – 520; за рік прийнято амбулаторно – 4 871; утримання однієї породіллі всього – 14 руб. 97 коп., на день – 2 руб. 20, 2 коп.; середнє перебування породіллі в притулку – 7,2 днів. Про якість медичного обслуговування і догляду свідчить лише той факт, що у штаті притулку з 5-ма ліжками працювали: лікар-завідувач, лікар-ординатор, лікар-інтерн, 2 акушерки, 5 доглядальниць та прислуги 8 осіб. Чергова перебувала невідлучно при палаті протягом 24 годин.У притулку крім безпосередньо прийому пологів і лікування амбулаторних хворих велася велика наукова робота. Більшу частину звітів притулку становлять протоколи наукових зібрань лікарів і акушерок та тексти наукових доповідей. Витрати в 1917 році на утримання притулку складали 47 858,79 руб.

Згодом Наталія Федорівна викупила ще будинок на вул. Левашовській, 13 (нині Шовковична, 13) і відкрила в ньому ще один свій пологовий притулок.

В роки Першої світової війни Н. Ф. Уварова та її сім’я надавали величезну медичну благодійну допомогу пораненим воїнам нижніх чинів. Для цієї мети вони надавали значні кошти і свої будинки. Всього в 1915 році Терещенки утримували в Києві шість лазаретів для поранених і хворих воїнів і два для солдатів з ампутованими кінцівками.

Лазарет №7/13 утримувала на свої кошти Наталія Федорівна, а знаходився він у будинку її матері Надії Володимирівни Терещенко на розі Бібіковського бульвару (нині б-р Т. Шевченка) та вул. Терещенківської, 7/13. Це була велика лікарня на 150 ліжок для воїнів-інвалідів. Головним лікарем лазарету був М. М. Киселевич, головним керуючим А. П. Прудніков. Витрати на утримання лише цього лазарету в 1917 році склали величезну суму 280 974,11 руб. (для порівняння: в ті роки курка на базарі коштувала 40 коп., а зарплата чиновника становила 25 руб.).

Крім лазарету №7/13 Наталія Федорівна допомагала також утримувати і лазарет №25, який знаходився в будинку її брата Ф. Ф. Терещенка на вул. Олександрівській, 25 (нині Грушевського, 10).

З ініціативи Н. Ф. Уварової і на її кошти при лазареті №7/13 відкрили майстерню з виготовлення шприців, голок та медичних термометрів для потреб армії і лазаретів ім. Ф. А. Терещенка. Майстерня була обладнана кращим в той час обладнанням і утримувалася на кошти Н. Ф. Уварової та її сестри Надії Федорівни. Пізніше, перебуваючи в еміграції, Н. Ф. Уварова також продовжувала благодійну медичну діяльність – неодноразово доглядала за хворими і пораненими в шпиталях Парижа.

Офіційна історія медичної галузі Ворзеля починається з лікарні на 10 ліжок, яка була відкрита 1920 року у націоналізованій дачі фармацевта А. Зейделя (територія сан. «Прапор» на вул. Курортна, 82), лікарем був Брайловський. У пізніші роки у Ворзелі вели прийом лікарі Кондратьєв, Пилипенко і О. Д. Попов. Останній вирізнявся великою благодійністю, інколи на виклику до бідного пацієнта тайкома залишав у нього під подушкою гроші на придбання ліків. Також за його активної участі на посту головного лікаря у післявоєнні роки було збудовано приміщення лікарні (нині приміщення гінекологічного відділення пологового будинку) і почато будівництво пологового будинку. З тих років до нині цей заклад є єдиним пологовим будинком на весь наш регіон, і саме у Ворзелі народжувалися і народжуються переважна більшість дітей Приірпіння.

На початку 1920-х рр. у Ворзелі відкрили виняткову природну аномалію, яка, як виявилося, позитивно впливала на здоров’я його мешканців. Це явище досліджували видатні академіки М. Д. Стражеско, Ф. Г. Яновський та професор Б. М. Маньковський. Вони встановили існування у Ворзелі особливого лікувального мікроклімату, який мав одні з кращих серед курортів СРСР лікувальні якості. М. Д. Стражеско називав Ворзель українським Кисловодськом. Саме наявність такого унікального мікроклімату стала причиною створення у Ворзелі одного з найбільших в СРСР лікувальних курортів (29 оздоровниць, для порівняння у Євпаторії біля моря існує 60 оздоровниць).

У численних брошурах про курорт Ворзель, виданих у 1960-80-х рр. зазначається, що «кліматичний курорт Ворзель показаний для лікування серцево-судинних захворювань. Лікувальні грязі, природні мінеральні води успішно замінюються тут штучними водними процедурами, озокеритолікуванням, кліматотерапією. Широко застосовується лікувальна фізкультура, апаратна фізіотерапія, киснева терапія, лікувальне харчування та ін. Санаторії курорту мають належну лікувально-діагностичну базу: функціонують клінічні та біохімічні лабораторії, кабінети функціональної діагностики, рентгенологічні, фізіотерапевтичні та масажні, ванні відділення, озокеритолікувальниці, інгаляторії, аеросолярії. У ворзельських санаторіях з успіхом лікують ішемічну хворобу серця, атеросклероз вінцевих артерій серця, пороки серця, гіпертонічну хворобу, дистрофічні захворювання міокарду, мікседему, цукровий діабет, ожиріння, неврози». Та найголовнішим лікувальним чинником був унікальний лікувальний мікроклімат Ворзеля. На жаль, після аварії на ЧАЕС географічно Ворзель увійшов до 4-ї чорнобильської зони (хоча радіацією вражений не був, пізніше це було неодноразово ретельно перевірено) і втратив статус курорту. Його загибель як курорту довершили процеси руйнації СРСР, коли до приватних власників перейшли усі піонерські табори і переважна більшість інших оздоровниць селища. Сьогодні ми тільки з ностальгією можемо згадувати, як все було добре, коли Ворзель ще був курортом. А для нових ворзелян славне курортне минуле Ворзеля залишається просто старою, красивою історією.

Нині для Ворзеля, в якому ще працюють 4 дитячі та 2 дорослих санаторії, визначений рекреаційно-оздоровчий напрямок розвитку, що дає певну надію на подальше відновлення його колишньої курортної слави.

Про все це і багато іншого ви можете дізнатися у нашому музеї історії та культури “Уваровський дім”. Завітайте до музею! Замовлення екскурсій за тел. 093-248-41-29.

Оприлюднено в Uncategorized | Залишити коментар

Ворзель, «Уваровський дім». До Дня закоханих. 13-14.02.2021 р.


Возможно, это изображение (‎один или несколько человек и ‎текст «‎яѕе 9 Vese IOSLIO но AOS bک10 LO 13 лютого o 18.00 14 лютого 19.00 *вистава йде росйською мовою замовлення квиткi̇в за телефоном: 097-717-55-96 093-142-02-15 вистава про вi̇чне кохання уваривський дим‎»‎‎)
Оприлюднено в Uncategorized | Залишити коментар

Ворзель, «Уваровський дім». ІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Митрополит Петро Могила: маловідомі сторінки життя». 27.11.2020 р.


У Ворзельському музеї історії та культури «Уваровський дім» відбулася ІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Митрополит Петро Могила: маловідомі сторінки життя»

27 листопада  2020 року на Київщині у Ворзельському музеї історії та культури «Уваровський дім» відбулася ІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Митрополит Петро Могила: маловідомі сторінки життя».

Упродовж багаторічних досліджень життя і діяльності великого українського політичного, церковного і освітнього діяча ХVІІ ст. Митрополита Київського, Галицького і всієї Русі (16331647), екзарха Константинопольського патріархаархімандрита Києво-Печерського монастиря (з 1627) Петра Могили, якими займалися вчені з України та інших держав, зокрема, Румунії, Молдови, Болгарії, з’ясувалося, що деякі сторінки життя митрополита відомі лише обмеженому колу дослідників. Це стосується, зокрема, ролі П. Могили у регіональній історії Київщини, обставин видання Катехизису П. Могили у Амстердамі грецькою мовою 1674 року, а також питання встановлення достовірної дати народження П. Могили у світлі нещодавніх досліджень О. Білодіда, І. Варзара та ін. Саме тому в Україні вже втретє відбувається науково-практична конференція, на якій науковці висвітлюють матеріали своїх останніх досліджень.

Це слайдшоу вимагає JavaScript.

У Ворзельському музеї дослідження життя і діяльності Петра Могили почалися 2010 року з проведення наукових читань циклу «Сторінками історії Київщини» на тему «Петро Могила і Київщина», що стало свідченням серйозного ставлення до вивчення історії рідного краю та плідної співпраці працівників музею і численних наукових, освітніх та громадських установ. Інтерес до постаті П. Могили був обумовлений тим, що землі, на яких на поч. ХХ ст. виник Ворзель, в давнину входили до володінь митрополита у селі Михайлівка-Рубежівка, яке знаходиться поруч із Ворзелем. Із власноручних нотаток П. Могили відомо, що у 1620-х рр. він не жив постійно у Києві, «но бывал в нем в качестве приезжего посетителя и при том в светском звании», як зазначав у своїх працях відомий дослідник ХІХ ст. проф. С. Голубєв. Саме тоді він і придбав Рубежівку з навколишніми лісами і угіддями. Проведення періодичних наукових читань на тему маловідомих сторінок життя митрополита під керівництвом краєзнавців О. Соколенка та Ю. Мельничука згодом дали поштовх проведенню масштабних представницьких міжнародних науково-практичних конференцій з цього питання.

Організаторами цьогорічної конференції виступили Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»; Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова; Національна спілка краєзнавців України; Софійський університет Св. Климента Охридського (Болгарія); Сучавський університет ім. Стефана чел Маре (Румунія); Науково-дослідний інститут українського козацтва при Інституті історії НАН України; Музей історії та культури «Уваровський дім»; Товариство румунської культури України ім. П. Могили.

Серед основних напрямків роботи конференції можна виділити такі: Роль Петра Могили у становленні православної церкви як вагомого засобу досягнення єдності та визвольної боротьби українського народу; культурно-просвітницька спадщина Митрополита Петра Могили; науково-педагогічна і видавнича діяльність Митрополита Петра Могили.

Через проблеми, пов’язані з коронавірусною інфекцією захід проводився в режимі он-лайн конференції. Вітчизняні доповідачі зібралися у конференц-залі музею, суворо дотримуючись протиепідемічних заходів (захисні маски, бахали, дотримання соціальної дистанції), а закордонні учасники приєдналися за допомогою інтернет-конференції ZOOM. Спілкування відбувалося на великому плазмовому екрані, а на проекційному екрані демонструвалися портрети П. Могили, світлини місць, пов’язаних з його перебуванням, та світлини з минулих конференцій та наукових читань.

Модератором конференції в он-лайн режимі виступив відомий науковець та політичний діяч Теофіл Георгійович Рендюк, – докт. іст. наук, дипломат, історик, письменник, журналіст та професійний перекладач, Надзвичайний і Повноважний Посланник України, член Українсько-Румунської комісії з історії, археології, етнології та фольклористики при Президії Національної Академії наук України, член Наукового Товариства історії дипломатії та міжнародних відносин, член Української Асоціації зовнішньої політики, член редколегії журналу «Зовнішні справи»,  директор Інституту добросусідства.

На початку пленарного засідання з вітальним словом виступив Руслан Болбочан – Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Молдова в Україні. Вітання та найкращі побажання учасникам конференції в он-лайн режимі передали отець-парох Бухарестської української православної церкви ім. Петра Могили  Дмитро Колотило та координатор української громади Бухарестської церкви ім. Петра Могили Ярослава Колотило, а також депутат Парламенту Румунії Петро Мовіле, нащадка великого Петра Могили.

Про історико-духовно-політичну і освітню роль Петра Могили та основні напрямки конференції у своєму вітальному слові розповів її модератор Т. Г. Рендюк.

У ході пленарного засідання з румунської сторони виступили Сілвія Забарченку – румунська письменниця українського походження, вихідця з козацького середовища Дельти Дунаю, авторка багатьох романів та есе про життя мешканців колишньої Задунайської Січі, яка зазначила, що «між Україною та Румунією існує багато мостів дружби, але про одного з них ще мало відомо. Я його назвала Мостом, сплетеним з коренів безсмертних дубів православної віри – Петра Могили та Паїсія Величковського – видатні релігійні діячі, історичні, культурні та літературні постаті, до яких можна приєднати чисельних інших представників двох сусідніх і братерських народів» та Джордан Даніленку – лікар, професор еубіотики, натуропатії та порівняльної медицини з унікальною темою: «Еубіотика в православному релігійному контексті».

На пленарному засіданні були представлені наукові доповіді широкої та важливої тематики: «Митрополит Петро Могила – символ дружби між Україною, Молдовою і Румунією» – Рендюк Т. Г., доктор історичних наук, директор Інституту добросусідства; «Лицар українського просвітництва, культури і освіти – митрополит Петро Могила» – Руденко Ю. Д., доктор педагогічних наук, професор Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова; «Краєзнавчі дослідження життя і творчості митрополита Петра Могили» – Мельничук Ю. Л., директор Науково-освітнього центру патріотичного виховання молоді Міжнародного університету розвитку людини «Україна», член Національної спілки краєзнавців України; «Митрополит Петро Могила і козаки» – Брехуненко В. А., доктор історичних наук, професор, завідувач відділу актової археографії Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України; «Христоцентричний світ святителя Петра Могили на благодатному грунті України» – Іван Дзюба, митрофорний протоієрей, благочинний Бородянського округу Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), настоятель парафії с. Козинці; «Митрополит Петро Могила – засновник Києво-Могилянської академії» – Ізуїта П. О., кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри ЦГАППД Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»; «Філософсько-правові погляди Петра Могили» – Фаст О. О., кандидат юридичних наук, доцент кафедри ТПМПВ Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»; «Православна традиція і європейський цивілізаційний вибір України» – Заремба О. В., провідний науковий співробітник відділу теорії та історії політичної науки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України; «Власноручні записи Петра Могили. Рубежівське чудо» – Соколенко О. Г., директор музею історії та культури «Уваровський дім», член національної спілки краєзнавців України; «Просвітницькі ідеї митрополита Петра Могили» – Кацап В. І., хорунжа Українського козацтва; «Митрополит Петро Могила – лицар православної віри» – Матієнко І. І., козацька Берегиня, член Києво-Святошинської УСВА (воїнів-інтернаціоналістів).

Особливу зацікавленість викликала доповідь Варзара І. О., доктора політичних наук, професора, завідувача кафедри політичних наук НПУ ім. М. П. Драгоманова на тему «Політичний портрет Петра Могили на історичному тлі ренесансної епохи», в якій він, зокрема, представив дослідження останніх років щодо маловідомого періоду життя Петра Могили під час його перебування у Європі до переїзду в Україну, а також зосередився на результатах досліджень дати народження великого митрополита на основі досліджень О. Білодіда 1982 року. Тоді під руїнами Успенського собору Києво-Печерської лаври експедицією Інституту археології НАН України було знайдене місце поховання П. Могили та срібні пластини з його гербом і написами ХVІІ ст. Вивчення написів приводить до висновку, що рік народження видатного українського просвітителя не 1596, як це вважалося дотепер, а 1574. Це наукове відкриття дає можливість встановити низку поправок до біографії Петра Могили, адже нова дата додає йому ще 22 роки життя.

Приємно відзначити, що до конференції долучилися і молоді науковці – студенти Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», вони представили доповіді «Видавнича діяльність святителя Петра Могили» – Слободенюк Я. Р. та «Історико-архітектурні пам’ятки Києва доби Петра Могили» – Климач М. О.

Організатори висловлюють подяку Ворзельській селищній бібліотеці ім. Д. Бедзика (дир. Кирилишина І. В.) за представлену тематичну виставку книжок, особисто подяку керівнику громадської спілки «Центр інновацій «Сходи в майбутнє» Найді І. В. за багаторічну допомогу і участь у проведенні наукових читань і конференцій, кондитерській фабриці «Деліція», а також усім помічникам та меценатам, які допомогли провести конференцію.

Підводячи підсумки конференції можна сказати, що вона привернула увагу до нових маловідомих сторінок життя і діяльності Петра Могили, висвітлила нові тенденції у науковому, педагогічному і громадянському середовищі, а також внесок різних етносів у загальну спадщину України.

Конференція зацікавила науковців, краєзнавців, учнів та студентство освітніх закладів регіону і стала важливою віхою в наукових дослідженнях життя і діяльності митрополита Петра Могили.

Соколенко О. Г., Мельничук Ю. Л., Заремба О. В.

 Фото: Соколенко О. Г.

Оприлюднено в Uncategorized | Залишити коментар

Ворзель, «Уваровський дім». До Дня партизанської слави. 20, 22.09.2020 р.


День партизанської слави – державне свято України, яке відзначається щорічно 22 вересня. Свято встановлено в Україні щоб згадувати українських військових, які героїчно боролися з окупантами під час Другої світової війни «…на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років, увічнення їх пам’яті…» згідно з Указом Президента України «Про День партизанської слави» від 30 жовтня 2001 року № 1020/2001.

День партизанської слави відзначається як данина всенародної поваги до тих, хто в суворий воєнний час боровся з фашистами в глибокому тилу ворога.

6,2 тис. партизанських загонів і підпільних груп, які налічували близько мільйона людей, завдавали відчутних ударів гітлерівським військам на окупованій території, сприяючи просуванню частин і з’єднань радянської армії на захід. Вони наносили дуже болючі удари військам ворога.

За мужність і героїзм, проявлені в боротьбі з ворогом, 200 тис. партизанів і підпільників нагороджені орденами та медалями, 223 з них отримали звання Героя Радянського Союзу.

З дня заснування свята 2001 року в День партизанської слави в Україні проходять багато різних пам’ятних заходів, на яких віддають шану тим, хто загинув у боротьбі з окупантами. Не залишається осторонь і музейї історії та культури «Уваровський дім», де такі заходи вже стали традиційними з 2009 року.

У роки окупації гітлерівцями (1941-1943) Ворзель відзначився тим, що тут була створена антифашистська група, члени якої не тільки багато шкодили окупантам, а й самі у бою визволили своє рідне селище.

Самобутньою особливістю ворзельського руху опору був віковий склад організаторів підпілля – це були 13–15-річні підлітки, учні ворзельської школи. Усі операції, диверсії, підриви залізничних колій тощо виконували саме вони.

Через рік після початку діяльності (23 серпня 1941 р.) до ворзельських підпільників призначили керівників з підпільного райкому, які стали відповідальними за підпільну групу. Фактичним командиром залишався 14-річний підліток Віктор Нацевич, ініціатор створення групи. Він очолював бойову групу підпільної організації. Ворзельські підпільники брали участь у підриві залізничних мостів у Бородянці, Ірпені й Кичєєвому. На їхньому рахунку – вибухи ешелонів на станціях Київ-товарний та Київ-Петрівка. Вони загітували 11 поліцаїв з Ірпеня, і ті разом з начальником поліції перейшли до партизанів. Разом з гостомельськими підпільниками влаштували страту тамтешнього начальника поліції, який відзначався особливою жорстокістю. Загалом члени ворзельскої підпільної організації доставили у партизанські загони понад 60 осіб, велику кількість захопленої у фашистів зброї.

За місяць до приходу радянських військ шестеро старших членів підпілля були викриті німцями. На їхню долю випали нелюдські муки – Івана Ситника, Петра Трегубова, Марію Василівну та її дочку Ніну Білостоцьких біло по-звірячому закатовано й страчено, а про долю Олександра Горійчука та Олени Гурко, яких схопили есесівці і відправили у гестапо, досі нічого не відомо.

6 листопада 1943 року, палаючи помстою, під командою Віктора Нацевича двадцятеро підпільників, половина з яких були підлітки, вночі знищили загін власівців у кількості 200 вояків, які були розквартировані у Ворзелі, і таким чином самостійно визволили рідне селище. Цього ж ранку радянські війська увійшли до Ворзеля без бою – гітлерівців там уже не було. Як зазначається у звіті командира частини (архівний документ), діти-підпільники, розбивши власівців, врятували також і прилеглі села Михайлівку-Рубежівку, Козинці, Діброва, які власівці повинні були спалити дотла разом із мешканцями. Це винятковий приклад героїзму нашого народу. Підпільну боротьбу з фашистами у Ворзелі ініціював сам народ, прості люди, а компартійні лідери, призначені пізніше, вже тільки поліпшували їхню діяльність, сприяли їй організаційно.

У радянський час діяльність Ворзельської підпільної організації широко не висвітлювалася. Лише останніми роками завдяки науково-дослідницькій роботі музею вдалося повністю висвітлити її діяльність. Написана книжка (авт. Соколенко О. Г., Мельничук Ю. Л.), створено документальні фільми “Ми тремтіли за цю землю” та “Останній герой” (реж. Світлана Соколенко), знято телепередачі («Інтер», «1+1», «Гамма» та ін.).

Оприлюднено в Видання, Виставки, Екскурсії | Залишити коментар

Ворзель, «Уваровський дім». До 120-ї річниці Ворзеля. 4-5.09.2020 р.


Оприлюднено в Концерти | Залишити коментар

Ворзель, «Уваровський дім». Вечірні концерти на літньому майданчику. 4.07.2020 р.


Приємна музика літнього вечора під чарівними ворзельськими соснами! Починаємо сезон літніх концертів на майданчику Уваровського дому! Запрошуємо усіх!

Початок о 19.00 щосуботи.

Оприлюднено в Концерти | Залишити коментар

Ворзель, «Уваровський дім». До Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни. 22.06.2020 р.


Ворзельські історії. До Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни.

Сьогодні в Україні відзначають День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни з гітлерівськими загарбниками. Цей фрагмент Другої світової війни, у якій загинув кожен п’ятий українець, став для нашого народу, інших народів колишнього Радянського Союзу, справжньою Великою Вітчизняною війною за визволення від гітлерівсько-нацистських поневолювачів.

Для киян війна почалася 22 червня 1941 року о 7.05 ранку. Саме в цей час 19 літаків 4-го повітряного флоту Люфтваффе почали бомбардування Києва. Бомби впали на Святошин, Жуляни, завод «Більшовик», Повітрофлотське шосе, мости через Дніпро та інші об’єкти, загинуло тоді понад 200 мирних людей. Ніхто не розумів що відбувається, адже повідомлення про початок війни по радіо пролунало лише о 12.00. Люди кинулися скуповувати продукти, побігли до ощадкас, щоб зняти свої заощадження, усюди панували паніка та безлад. Лише ближче до вечора у Києві стало тихо, усі поховалися від страху. Наступного дня почалася мобілізація – 23 червня 200 тисяч киян були відправлені в діючу армію. Так почалася війна у Києві.

 

У Ворзелі при селищній раді був сформований винищувальний загін. Члени загону пильно охороняли державне майно оздоровчо-лікувальних закладів, виловлювали шпигунів, диверсантів та парашутистів, допомагали місцевій раді та Києво-Святошинському райвійськкомату формувати та споряджувати маршові підрозділи для фронту. У ті дні на ворзельській залізничній станції завдяки учню 6-го класу ворзельської школи Віктору Нацевичу було затримано німецького шпигуна, про що говорили усі у Ворзелі. А в небі вирували жорстокі повітряні бої. Поле між Ворзелем та Бучею усе було вкрите уламками збитих літаків. Залізницю між Клавдієво і Ірпенем постійно патрулювали два бронепоїзди ополчення Київського залізничного вузла, які вели артилерійський вогонь убік наступаючих військ ворога.

Гітлерівці вступили до Ворзеля о 8.00 ранку 23 серпня 1941 року після масованого обстрілу з легких гармат упродовж доби.

Вже через декілька годин по Лісному провулку німці провели на розстріл ворзельських євреїв. Потім і самі поліцаї вихвалялися, що стратили тоді 12 осіб. У довідці Ірпінського міськдержархіву вказуються імена 13-ти страчених ворзельців: Єрина Ольга Яківна; Єрина Дора Іванівна; Пеккер; Пеккер (10-річний син); Петренко Микола; Маламуд Бронислава; Маламуд (мати); Сапожников; Фенстер; Френкель; Кириченко Ісаак Григорович; Суханов; Гільман (мати).

В приміщенні клубу (цей будинок по вул. Сосновій на території нинішнього Будинку дитини до нашого часу не зберігся – його зруйнували в 70-х роках) фашисти організували управу, до якої набрали поліцаїв із місцевого населення. Невдовзі після приходу, фашисти під корінь вирізали чудовий лісовий масив, колишній Уваровський ліс, де росли велетенські корабельні сосни (сучасний ліс на тому місці ворзеляни висадили вручну навесні 1944 року, після визволення від гітлерівців). На території сучасного санаторію «Прапор» розташувався підрозділ німецької фірми з ремонту залізничних колій. Поряд із приміщенням школи (нині – Уваровський дім) деякий час стояли танки, а в самій школі, у центральній залі фашисти тримали коней.

Коли радянські війська відступили, а німці ще не встигли зайняти Ворзель, було підірвано залізничний міст між Ворзелем та Кичеєвим. Приблизно через 30–40 хвилин пролунав другий вибух – вже далі, в напрямку селища Немішаєве. Цю диверсію здійснили учні 6-го класу Ворзельської школи Віктор Нацевич та Петро Целуйко. Це була перша операція майбутньої ворзельської підпільної патріотичної групи, і здійснили її 14-річні школярі, справжні патріоти своєї Батьківщини. Так починалася війна у Ворзелі.

Низький уклін і вічна слава ворзельським патріотам!

Оприлюднено в Статті | Залишити коментар

Ворзель, «Уваровський дім». Віртуальна виставка до Дня вишиванки. 21.05.2020 р.


День вишиванки 2020 в Україні святкується щороку в третій четвер травня. Зазвичай у цей день люди одягають вишиванки, йдуть в них на роботу, навчання, влаштовують ходу й інші масові заходи.

День вишиванки 2020 року відрізняється від попередніх: узв’язку з карантином, запровадженим через поширення коронавірусної інфекції, цього року масові заходи не проводяться.

Наш музей долучається до Дня вишиванки і сам приходить до вас у гості: пропонуємо переглянути виставку вишиванок і рушників з власних фондів музею. Усі їх надали мешканці Ворзеля, Приірпіння і Києва, за що музей виносить їм щиросерду подяку! Ось вони:

Марія Тернова
Жанна Радченко
Наталія Ковалевська
Катерина Герасименко
Галина Бабіч
Ольга Кохно
Олександр Попов
Федір Анісімов
Катерина Кононова
Роза Толстолєсова
Віра Величко
Володимир Лихотворик

Свято було засноване в Чернівцях у 2006 році. Студенти Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича запропонували ідею акції “Всесвітній день вишиванки” та прийшли на заняття одного дня у традиційному українському одязі. Спочатку акцію підтримали кілька десятків студентів та викладачів вишу, але згодом свято вийшло на всеукраїнський рівень, до нього приєдналася українська діаспора по всьому світу.

Це слайдшоу вимагає JavaScript.

Оприлюднено в Виставки, Святкові заходи | Залишити коментар